Ю. О. КОВАЛЕНКО*, О. С. ПОТРОХОВ, О. Г. ЗІНЬКОВСЬКИЙ
У представленій роботі наведені результати модельних експериментів з визначення особливостей токсикорезистентності гірчака до дії референтного токсиканту (калію дихромату) за біохімічними показниками, а саме вмістом кортизолу, тироксину, глюкози, активності лактатдегідрогенази, сукцинатдегідрогенази та лужної фосфатази у крові та тканинах риб. При дослідженні обрані такі концентрації калію дихромату: 2,5; 5,0; 10,0 та 20,0 мг/дм3. Встановлено, що за дії дослідженого токсиканту риби гинуть у декілька етапів: спочатку від токсичного шоку (за першу добу при концентрації 10,0 та 20,0 мг/дм3), а потім від накопичення токсиканту органами та тканинами риб (на 9-ту та 11-ту добу, при менших його концентраціях у воді). Відмічене зменшення рівня глюкози за концентрацій 2,5; 5,0 та 10,0 мг/дм3 на 10, 7 та 3%, що пов’язано з її інтенсивним використанням як легкодоступної енергоємної сполуки. Проте, за максимальної концентрації токсиканту (20,0 мг/дм3) рівень глюкози зростає щодо до контролю на 18%. Також за концентрації калію дихромату 2,5; 5,0; 10,0 та 20,0 мг/дм3 збільшується рівень кортизолу у плазмі крові у 1,4; 1,79; 2,0 та 1,8 разів. Разом з тим вміст тироксину у всіх піддослідних групах істотно не змінювався. Найвища активність ферментів енергетичного обміну (ЛДГ та СДГ) була у зябрах, печінці, а потім – у м’язах. Результати досліджень показали, що дія калію дихромату в концентрації 5,0; 10,0 та 20,0 мг/дм3 знижує активність лужної фосфатази у органах та тканинах, що свідчить про інгібування фосфорилювання. При сублетальній концентрації токсиканту (2,5 мг/дм3) встановлено зростання її активності на 18% щодо контролю. Отже, за найбільшої концентрації (20,0 мг/дм3) фіксувалася найменша кількість особин, які вижили, порівняно із особинами інших дослідних груп. Проте, у цих риб більшість біохімічних показників була близькою до контрольних значень за винятком активності лужної фосфатази. ЇЇ активність у цій групі найменша, що може свідчити про високий адаптаційний потенціал цього виду риб до калію дихромату. Отримані результати свідчать про можливість існування гірчака антропогенно забруднених у водоймах, а зміна досліджених показників свідчить про різні способи адаптації риб до токсичного навантаження.
Ключові слова: гірчак, калію дихромат, кортизол, глюкоза, тироксин, активність лактатдегідрогенази, сукцинатдегідрогенази, лужної фосфатази, адаптація
О. Я. ЛУКАШІВ
У статті проаналізовано і узагальнено сучасні відомості щодо можливостей та перспектив використання біологічно активних речовин для профілактики і компенсації проявів порушеного метаболізму при цукровому діабеті. Висвітлено переваги використання біологічно активних речовин з водоростей при комплексному введенні з хіміотерапевтичними препаратами для лікування даного захворювання. Вивчено можливості використання мікроводоростей для отримання селенхромвмісних органічних сполук, здатних компенсувати прояви порушеного метаболізму при цукровому діабеті та його ускладненнях, а також задовольнити потреби людського організму в біологічно активних речовинах.
Ключові слова: біологічно активні речовини, цукровий діабет, інсулінорезистентність, глюкоза, селен, хром, водорості
В. М. МАРЦЕНЮК, О. С. ПОТРОХОВ, О. Г. ЗІНЬКОВСЬКИЙ, М. В. ПРИЧЕПА, О. М. ВОДЯНІЦЬКИЙ
Досліджено адаптивні реакцій риб за участі глюкози та гормонів, які регулюють енергетичний обмін в організмі риб за умов підвищеної мінералізації води. Встановлено, що за даних умов вміст тиреоїдних гормонів та глюкози у плазмі крові риб змінюється видоспецифічно. За мінералізації води 1040 мг/дм3 відмічено зниження вмісту трийодтироніну (Т3) у крові коропа, окуня і плітки та зростання рівня гормону із підвищенням мінералізації, що може свідчити про розвиток адаптивної реакції організму до несприятливих чинників середовища існування. В окуня зафіксовано вірогідне зниження вмісту тироксину (Т4) у 5,62 рази відносно контролю за мінералізації 2080 мг/дм3, що може бути викликано здатністю Т3 та Т4 до взаємозаміщення з метою підтримання гомеостазу на відповідному рівні. В діапазоні мінералізації води 520-2080 мг/дм3 зафіксовано зростання вмісту кортизолу у коропа та плітки відповідно у 3,13 та 3,87 рази за максимальної експозиції (2080 мг/дм3), що може пояснюватись розвитком в організмі цих видів стрес реакції, яка супроводжується мобілізацією енергетичних ресурсів. Вміст глюкози в організмі окуня може свідчити про використання цієї енергоємної сполуки на забезпечення процесів підтримання градієнтів концентрації йонів у тканинах, що спрямовано на забезпечення внутрішньоклітинного осмотичного балансу. Отримані результати вказують на те, що окунь є більш чутливим до підвищення мінералізації води, ніж короп та плітка.
Ключові слова: короп, окунь, плітка, мінералізація, адаптивна реакція, гормони, тироксин, трийодтиронін, кортизол, глюкоза
О. С. ПОТРОХОВ, О. Г. ЗІНЬКОВСЬКИЙ, Ю. М. ХУДІЯШ, М. В. ПРИЧЕПА
Розглянуто вплив температури та мінералізації води на вміст трийодтироніну, кортизолу та глюкози у плазмі крові плітки та коропа. Встановлено, що після 14-ти добової аклімації до підвищення температури води до 32оС не спостерігається істотних змін вмісту кортизолу у плазмі крові риб, але вміст трийодтироніну суттєво знижується. Показано, що ці зміни у плітки проходили інтенсивніше, ніж у коропа. Відмічено, що у плітки зростання вмісту глюкози спостерігається за нижчої температури (25–30оС), ніж у коропа. Зміна мінералізації води корегує відповідь риб на дію температури води. Плітка є більш чутливою до нетипово високої температури води при більшій її мінералізації, ніж короп.
Ключові слова: короп, плітка, трийодтиронін, кортизол, глюкоза, мінералізація, температура, метаболізм